Архетипіка поезії Володимира Свідзінського

Анотація

Поезія Володимира Свідзінського – унікальна й універсальна, варта, аби її читали й аналізували в різних куточках світу. На жаль, постать митця досі лишається камерною, відкритою для вузького кола реципієнтів. Одна з причин – її герметичність, сконденсованість, глибинність змісту, насиченість архетипними структурами й формулами. Е. Соловей у своїй книзі «Невпізнаний гість» зазначає: «Найдавніші й найуніверсальніші з них – це міфи або ж їх складники: повторювані мотиви (міфологеми) чи їхні первісні глибинні схеми (архетипи)» [21, с. 88]. Мовлячи про «первісність» у поезії Свідзінського, науковиця констатує, що остання «вся ґрунтована на тонких міфологічних алюзіях, пов’язаних із архаїчними шарами культурної пам’яті. У його текстах міф напрочуд рухливий і живий: переходить із одного рівня на інший, обігрується, реконструюється, навіть подеколи іронічно знижується, однак його семантичне ядро при цьому залишається незмінним» [21, с. 89] («Поетичний універсум»).

Робота присвячена вивченню архетипіки поезій Володимира Свідзінського. З цією метою здійснено систематизацію й узагальнення студій про архетипи, архетипні образи, їх класифікацію, хоча й не нівельовано неоднозначність і дискусійність в окремих питаннях; виокремлено й проаналізовано прикметні ознаки ідіостилю Володимира Свідзінського, акцентовано традиційність і новаторство як вияв унікального письма; еліміновано фольклорні маркери (образи й формули) поетичної архетипіки митця на рівнях змісту й форми; проаналізовано особливості художньої візуалізації архетипних концепттів Сонця, Місяця, Тіні тощо в поетичних текстах нонконформіста Свідзінського.

Термін «архетип» є міжгалузевим, адже дотичний до низки наукових царин: психології, культурології, міфології, фольклористики, літературознавства, філософії, естетики. Його смислова наповненість дозволяє трактувати це поняття широко, ба навіть універсально. Чи ж дивно, що архетип і архетипний образ мають стосунок передовсім до поетичного мистецтва? Останнє в його якісному варіанті прикметне змістовою концентрацією, руйнацією часопросторових рубежів, що слугує комфортним і сприятливим середовищем для розвитку архетипіки в поетичному дискурсі.

Поезія Володимира Свідзінського – напрочуд унікальна, сповнена глибин і таємниць. Кожен текст митця – цілісна картина, яку не гоже порушувати, руйнувати. Кожен із образів є окремою ланкою в цілісному, довершеному ланцюжку художніх образів, деталей, асоціацій, рефлексій. Ми не знайшли жодного тексту, в якому був би відсутній архетип чи архетипний образ. Архетипіка є однією з домінант ідіостилю митця. Вона дає відчуття й навіть переконання, ілюстрацію того, як текст може бути національним із ментально специфічними рисами й водночас «космічним» (позанаціональним і світовим) з універсальними патернами.